Експертне обговорення "Рішення суду як доказ". Основні тези заходу

Експертне обговорення "Рішення суду як доказ". Основні тези заходу

18 травня 2018 року в Києві відбулося експертне обговорення щодо преюдиційності рішень “Рішення суду як доказ. Або навіщо фігурантам кримінальних проваджень адміністративні і цивільні процеси?”

У дискусії взяли участь представники експертного середовища, слідства, науковці, чинні судді, адвокати і законотворці. Пропонуємо до Вашої уваги основні тези заходу.

Роман Маселко, Голова РГК НАБУ

“Існують провадження, які начебто не пов’язані з кримінальними провадженнями, проте по суті пов’язані напряму. Виникає чисто юридичне питання – для чого ці процеси, які наслідки вони матимуть для кримінальних проваджень і як діяти суддям, які отримають рішення судів інших юрисдикцій у кримінальному процесі.

Рішення суддів інших юрисдикцій важливі не лише на етапі судового розгляду, а й під час досудового розслідування. У деяких випадках, без рішення суду, яким би було встановлено певний факт, розслідування далі не рухається. Ми почали таке обговорення, щоб надати стимул для науково-експертних досліджень на цю тематику.”

Валько Вадим, юрист, Секретаріат РГК НАБУ

“Беззаперечним, на мою думку, є той факт, що судове рішення суду іншої юрисдикції має преюдиційне значення для розгляду кримінального провадження винятково в суді лише у разі, якщо воно набуло законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, які гарантовані Конституцією України чи чинними міжнародними договорами.

В той же час різні варіанти використання в рамках кримінального провадження таких судових рішень, а також фактів, які ними встановлені, можуть мати значний вплив на результати розгляду всієї справи у суді та ставити під сумнів пред’явлене обвинувачення.

Як приклад можна навести розгляд апеляційної скарги САП та НАБУ в адміністративній справі щодо встановлення повноважень та законності їх використання екс-головою ДФС України. Суд вказав, що її розгляд безпосередньо впливає на інтереси та обов'язки сторони обвинувачення в частині доведення вини, оскільки встановлення повноважень і законності їх використання є також предметом дослідження і в кримінальному провадженні.

Саме тому в тих цивільних чи адміністративних справах, в яких досліджуються факти, що мають значення для конкретних кримінальних проваджень, дуже важливою є участь в якості третіх осіб представників органів, що проводять досудове розслідування чи здійснюють процесуальне керівництво.

Микола Хавронюк, д.ю.н., Центр політико-правових реформ

“Такі заходи важливі для діяльності НАБУ, адже НАБУ не має власних науково-дослідних установ, а тому експертні обговорення є допомогою НАБУ та позитивним прецедентом.

Важливо дивитися на предмети під різним кутом зору. Будь-який факт не може бути визначений раз і назавжди. Закон вказує, що навіть касаційна інстанція, посилаючи справу на новий розгляд, не може визначати, які факти брати до уваги, а які ні. Було ухвалено закон “Про нормативно-правові акти”, який допомагав врегульовувати правові колізії, проте Президент заветував цей закон, і тепер маємо звертатися до доктринального тлумачення.

При здійсненні дослідження я керувався не теорією права, а законом. У ч.2 ст.13 ЗУ “Про судоустрій та статус суддів” зазначено, що порядок врахування судом доказів має встановлюватися лише законом.

Ст. 90 КПК дає змогу визначити основну позицію. Основні висновки з неї – судове рішення, яке має преюдиційне значення, не є доказом, а може бути використано лише при вирішенні питання допустимості доказів. Таке рішення має набути законної сили та встановлювати порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами.

Якщо враховувати преюдиційні рішення як доказ виникають колізії. Вирок має бути заснований на доказах, а не на рішеннях інших суддів. Якщо суд вийде і скаже, що судді вирішили справу лише на підставі іншого судового рішення – то це вже не правова держава. В інших процесуальних кодексах також ніде не зазначено, що рішення можуть бути використані в інших юрисдикціях.

Також може виникнути гіпотетична ситуація, коли рішення, яке стало доказом, буде скасовано. Жоден інший доказ не може бути відмінений таким чином. КПК не містить вказівок, як діяти у такій ситуації.

Суддя має право відхилити рішення суду іншої юрисдикції, оскільки воно не є доказом.

Роман Куйбіда, к.ю.н., Громадська рада доброчесності

“До ЦППР звернулися представники Ради Європи з проханням дослідити злочинне використання права та грубу недбалість. Ці два явища є також причиною, за яку суддю можна притягнути до відповідальності. Використовується суб’єктивний критерій “помилка, яку б не допустив розумний суд”. Це може бути і викривлення фактів і викривлення правових норм.

Яскравим прикладом є рішення “Бойчун проти України №2”, в якому Верховний суд побачив лише порушення розумних строків. Проте, коли справа знову потрапила в Європейський суд, він встановив, що мало місце позбавлення доступу до правосуддя, що від початку було очевидним для експертів у сфері права.

Також прикладом свавільного судового рішення може бути замовчування ключових аргументів. Для цього судддя замовчує окремі аргументи, щоб для осіб, які не ознайомлені з матеріалами справи, рішення виглядало більш правомірним. Практика Європейського суду встановлює обов’язок відображати у рішенні всі основні аргументи.

Суддя може застосовувати норми законодавства, яке втратило чинність. Був приклад, коли Верховний суд застосував норми Конституції, які ще не набрали чинності. Це також є проблемою при використанні судових рішень як доказів.

У некримінальних процесах сфера преюдиції широка, але вона стосується тільки фактів. Адже доказуються тільки факти. Навіть преюдиція вироку в кримінальних справах є дуже звужена, лише щодо встановлення винуватості. Дійсно, у КПК не має жодного правила про обов’язковість іншого судового рішення.”

Петро Андрушко, д.ю.н., професор, Київський національний університет ім. Т. Шевченка

“У ст. 13 ЗУ “Про судоустрій і статус суддів” ідеться про обов’язковість для виконання судових рішень. В усіх кодексах питання преюдиції не визначається, крім ст.90 КПК, яка вже згадувалася, але ця стаття має обмежене застосування.

Постає питання, ким має оцінюватися свавільність судових рішень та за якими критеріями. Питання свавільності судових рішень досліджував у своїй кандидатській дисертації Костянтин Петрович Задоя, який пропонував доповнити кримінальний кодекс статтею, яка б передбачала відповідальність за свавільність у широкому розумінні цього терміну.

Предметом злочину, передбаченого ст. 375 (Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. – Ред.), є будь-які рішення суду. І чи поширюється це на Конституційний суд?

Новий інструмент Конституційної скарги, можливо, призведе до рішення Конституційного суду, які дасть оцінку предмету злочину, передбаченого ст. 375 Кримінального кодексу України.

У теорії кримінального права дискусійним є таке питання: які судові рішення можуть визнаватися неправосудним, у тому числі – чи обов’язково, для того, щоб рішення було визнано неправосудним, воно має бути визнано незаконним судом вищої інстанції чи судом того ж рівня за нововиявленими обставинами?

Вищий суд з розгляду цивільних і кримінальних справ спробував врегулювати це питання, проте Пленум не зміг прийняти в цілому відповідну постанову. Також вважаю, що рішення може бути переглянуте за нововиявленими обставинами, якщо слідчий вважає, що мало місце зловживання зі сторони судді.

Борис Малишев, д.ю.н., професор, Київський національний університет ім. Т. Шевченка

“Преюдиція згідно ст.90 КПК може бути лише щодо справ, які порушують права людини. Проте треба дивитися на це ширше. Тому що є положення КПК, яке дозволяє підозрюваному/обвинуваченому наводити будь-які міркування та докази на свою користь. Скоріше за все, це буде відбуватися у спробі подати таке судове рішення у формі документу. Дійсно, спірним є використання судових рішень у формі документів в розумінні Кримінального процесуального кодексу, проте ст. 99 КПК містить невичерпний перелік документів – це перше. І по-друге, якщо КПК відносить до документів акти ревізій та перевірок, які проводилися не в рамках кримінального провадження, то чому судові рішення не можуть бути документами?

Питання не в тому, які факти встановлюються, а як має використовувати це суддя, яким чином враховувати їх у своїй правовій позиції чи спростовувати.

Найбільш складними випадками для судді є рішення, які встановлюють певні факти. Наприклад, про сумісне проживання чи його відсутність, про наявність майна тощо”.

Євген Грушовець, адвокат, Асоціація правників України

“Якщо поставити питання загалом, чи мають рішення суду іншої юрисдикції якісь наслідки у кримінальному процесі, то відповідь буде так. Ключовою тезою є ст.90 КПК, про яку вже неодноразово говорили. Проте важливим є і положення ст. 94 КПК, в якій зазначається, що суддя за своїм внутрішнім переконанням приймає рішення по оцінці доказів окремо та в сукупності. Ст. 372 КПК щодо рішення складається з встановлених у суді обставин, доказів, а також мотивів неврахування окремих доказів. Очевидно, що преюдиційні судові рішення можуть вплинути на внутрішнє переконання судді.

Доказ – це інструмент впливу на свідомість судді та сторони обвинувачення. Питання наявності певних фактів у господарському процесі має важливе значення для справ НАБУ. Наприклад, коли особа зазначила уставний капітал 100 тис. грн, а насправді він складає 1 грн. І якщо рішення суду встановить цей факт, то це буде мати значення у кримінальному процесі.

Категорія справ, які підслідні НАБУ, має свою специфіку. Адже їхні фігуранти зазвичай мають значні ресурси і можуть наймати цілі групи адвокатів. Відповідно це відображється на якості процесу.”

Ігор Ярчак, керівник юридичного управління НАБУ

“Як вже зазначалося, у ст.13 “Про судоустрій та статус суддів”, врегульовується більше виконання судових рішень, ніж преюдиційне застосування. Ця норма адресована тим органам, які мають виконувати судові рішення. Позитивною новелою КПК є норма про зловживання правом. Це норма, яка дає можливість реагувати на випадки, коли особа звертається до суду не з метою захисту своїх прав, а з метою впливу на суддю у кримінальному процесі.

детектив НАБУ

“При розслідуванні недостовірного декларування рішенням суду може встановлюватися спільне проживання, в адміністративній юрисдикції можуть підтверджуватися певні довідки, іноді використовуються окремі факти з мотивувальної частини господарських рішень.

Також є певний психологічний аспект, адже суддя, коли розуміє, що якесь питання вже досліджувалось, як мінімім, зверне увагу на те, як інший суддя дійшов до певних висновків.

Важливо не тільки опиратися на певне судове рішення, а й досліджувати інші обставини з урахуванням власної думки.”

Сергій Горбатюк, начальник Управління спеціальних розслідувань ГПУ

“Якщо дивитися практику, то є один випадок, коли була спроба використати рішення суду. Це рішення суду, яке дає можливість уникнути арешту майна. Проте ця спроба не була успішною, хоча рішенням суду майно було визнано власністю дружини.

Слідство та прокуратура також намагаються використовувати рішення суду, наприклад, у протилежних ситуаціях, коли майно не визнано власністю подружжя. Я погоджуюся, що рішення суду в інших юрисдикціях не є доказом, проте це не означає, що вони не мають жодного значення.

В одній справі суддя відмовив у продовженні домашнього арешту, вказавши, що була порушена його процедура. Захисник домігся скасування домашнього арешту на підставі цього рішення суду в обхід норм КПК. Для слідства та прокурорів все одно важливо домагатися скасування судових рішень в інших юрисдикціях, які потенційно можуть поставити під сумнів рішення у кримінальному процесі.

Віктор Остапук, член Ради суддів України, Верховний суд

“Хочу нагадати про презумпцію невинуватості та те, що жоден доказ не має наперед установленої сили. Це поширюється і на рішення суду іншої юрисдикції. В кримінальній справі такому рішенню має бути надана повторна об’єктивна оцінка. Наприклад, якщо в адміністративній юрисдикції протокол про керування у стані сп’яніння було скасовано, це не означає, що в кримінальному процесі буде на підставі цього рішення встановлено, що особа керувала транспортним засобом не у стані сп’яніння.”

Ірина Давидович, к.ю.н., доцент, Київський національний університет ім. Т. Шевченка

“Докази, що встановлюють порушення прав і свобод, не повинні досліджуватися вдруге, проте це стосується доказів, а не судових рішень.

Наприклад, справа про опір працівникові правоохоронних органів. Тут є важливим питання про законність чи незаконність затримання. Адже якщо затримання незаконне, то і відповідальність за опір не буде. Якщо справа про опір буде розглядатися першою, то рішення щодо законності затримання буде мати преюдиційне значення. Якщо в рамках розгляду справи щодо законності затримання суд встановить, що затримання було законним, суддя все одно має право повторно дослідити законність затримання.

Григорій Усатий, к.ю.н., доцент, Київський національний університет ім. Т. Шевченка

“Я має суб’єктивний сумнів щодо того, що судове рішення суду не є доказом. Виникає питання про сутність рішення суду, яке набрало законної сили.

Існує в багатьох країнах презумпція правоти поліцейського, тому, по аналогії може бути і презумпція правоти рішення суду. Вважає недоцільним відокремлювати преюдиційність рішень у кримінальній юрисдикції, а розглядати преюдиційнсть в усіх юрисдикціях.”

Богдан Пошва, суддя Верховного суду

“На вирішення зазначеної правової колізії може вплинути конституційна скарга, адже окремі положення закону можуть бути скасовані. Проблемою є відсутність касаційної практики. У певних рішеннях визначено статус Конституційного суду відмінний від положень профільного закону. Те саме стосується рішення про невизнання рішень Європейського суду, яке досі є чинним. НАБУ би не мало проблем, якби існувала стала касаційна практика.”

Сергій Ярош, адвокат

“Судові рішення завжди мають значення та є доказом, який має досліджуватися. Захист зловживає правом, але і прокурори іноді зловживають. Існують випадки, коли штучним чином створюють передумови для розвалу кримінальних справ.”